Дарина Гладун народилася 13 березня 1993 року у Хмельницькому. Письменник, перформер. Переклала українською твори шотландської поетеси Морелл Сміт. Лауреат низки Всеукраїнських та Міжнародних літературних конкурсів. Триразовий дипломант «Коронації слова». З 2014 року ― головний редактор літературного журналу «Сві-й-танок».Автор, режисер та учасник мистецьких акцій. Учасник літературних і театральних фестивалів, форумів, дискусій, семінарів.

За фахом критик-мистецтвознавець. Досліджує літературний перформанс в Україні. У видавництві «Смолоскип» готується до друку її дебютна поетична збірка «Рубати дерево».

 

«Тиша ― не лише відсутність звуку і нездатність почути. Тиша ― це тотальне нерозуміння, яке пронизує наш світ і робить неможливим будь-яке спілкування. Подолання тиші ― це спроба поговорити не лише з іншими, але і з самим собою. Над кожним із нас, ким і яким би він не був, важким тягарем висять різноманітні «треба», «мусиш», «повинен». Всі нам вказують, що добре, а що погано. І я не закликаю ламати систему абощо... але переконана, що кожна людина хоча б раз мусить зупинитися і подумати над тим, що вона робить, чому і навіщо. І чи зробить це її, зрештою, щасливою».

Сторінка Дарини у Фейсбук: https://www.facebook.com/darina.gladun

Про вірш:
«У кутку кімнати» ― один із перших текстів, який був написаний Дариною під час роботи в Pinchuk Art Centre під впливом виставки Лади Наконечної «Виставка».«У відвідувачів робота викликала неоднозначні враження. Один чоловік запитав, чи не боюся я залишатися сама у цій майже порожній білій кімнаті. Так і почався цей вірш. Як і весь цикл «Weird House», написаний за перші півроку роботи в артцентрі»,― розповідає Дарина.

***

обхопивши коліна
сяду в куток
білий
досту такий білий як сіль
чорною крапкою
светром кошлатим із шерсті чужої
грубшої за мою
живішої за мою
за спиною
весь простір зводиться до поверхні мого
светра
тисне мені на плечі мені на голову
вагою білої стелі
вагою зморщених стін
єдиний білий куток затискаю між пальців
бо стіни вростають у светр
його розтягують
намагаються
вдягнути його ще й ззовні
зростися з ним бо відчувають
цю шерсть
старшу за мене
мудрішу за мене
запах
прискорене дихання
її попереднього власника

сяду в кутку кімнати чорною крапкою
поглине кімната мене
і свій білий колір

***

Авторка: Дарина Гладун
Текст читала: Аліна Скорик
Акторка: Аліна Скорик

TOP