Богдан-Олег Горобчук — поет, художник, куратор літературно-мистецьких проектів, кандидат соціологічних наук. Народився 1986 року в Житомирі. Вірші друкувалися в журналах «Шо», «Київська Русь», «Кур'єр Кривбасу», «Стых» та ін., у численних українських та іноземних анлогіях та альманахах. Співупорядник антології поезії двотисячників «Дві тонни». Поезія перекладена і опублікована англійською, французькою, білоруською, польською, португальською, іспанською румунською, азербайджанською, російською та литовською мовами.

Бібліографія: Книга дослідів (Житомир, 2002), Місто в моєму тілі (Київ, 2007), Цілодобово! (Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарев (Київ, 2007), Немає жодної різниці (Київ, 2007), Етика любові, естетика смерті (Київ, 2013).

«Спочатку була тиша. Але потім усе настільки стрімко закрутилося, що серед гамору і шумовиння годі було розрізнити справжні значення. Тому тиша - необхідна, але й вона не має прагнути до тотальності, як і будь-що суще. Долаючи тишу, ми безперервно формуємо тонкий узір значень, який можна вислуховувати вічно, доки існує людина».

Сторінка Богдана-Олега у Фейсбук: https://www.facebook.com/horobchuk

Про вірш:

Вірш «Мандрівна скульптура» народився у період, коли я різко став дуже багато працювати і дуже сильно стомлюватися, практично не пишучи поезії. Він скоріше схожий на стиснуту пружину невідворотного мізантропічного бажання, аніж на поетичний текст. Зате в ньому, окрім ескапізму, заховане й дуже конструктивне бажання – навчитися говорити з собою, адже часто саме цього нам дуже бракує.

***

зграї чорних птахів — мандрівні скульптури
щодня їх бачу:
темні скоординовані скульптури на деревах
скульптури на тлі неба, на тлі снігу

я став усе частіше бити струмом навколишні об'єкти:
бильце офісного крісла, металеву шафу, щось більш випадкове
думаю, це чорна зграя промовляє ізсередини мене іскрами
на її думку, я не маю тут бути, я ворожий цьому світові
мої пальці потрібно клювати, кожен дотик мусить боліти

перетворюючись на скульптуру,
на мандрівну скоординовану скульптуру
я менше говорю, я намагаюсь не торкатися навколишнього
думаю, ідеально було би злетіти
у необмежений світ без дотиків
віддалятися від землі
різко перекрикуючись сам із собою

***

Автор: Богдан-Олег Горобчук
Голос: Даніїл Маржець
Актор: Максим Остяк

TOP